Ирина Шабанова,
Рефтинский, Россия
Шабанова Ирина, 33 года. Живу я на Урале в Свердловской области. Уверовала в 1991 году. Служу уже не помню сколько лет в прославлении (пою, играю на клавишах, гитаре, флейте) Мой муж пастор церкви в п. Рефтинский уже более 15 лет. У нас растут два сына Тимофей и Давид. Имею высшее образование,работаю психологом. e-mail автора:irina.shabanova@rambler.ru
Прочитано 8339 раз. Голосов 5. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Ира,спасибо за такое замечательное,
проникновенное и глубокое стихотворение
Поражает лёгкость...Спасибо Господу за
вас!Не старейте никогда!!!
Комментарий автора: Спасибо, но стареть видно все же придется.
Наталья Созонтова
2007-05-30 10:02:47
Спасибо, Ирина, я влюблена в Ваши стихи! Божьих благословений!
алла
2007-05-30 18:20:18
Ирина!Ничему не учитесь!Оставайтесь в детстве,там так хорошо!А старость иногда забывает приходить,знаете?А смерти для верующего в Сына Божьего и любящего Его-вообще нет.Есть только жизнь.И притом-вечная!Но вообще-то,спасибо за красивый стих. Комментарий автора: Ну, спасибо, значит я не одна там застряла. Нас много таких. Привет из детства!!!
Леонтий Жидков
2009-03-29 06:31:24
Иринушка! Искренняя благодарность за такие хорошие стихи! Настоящая Поэзия, без выспренности и самолюбования! Рад, что мы все "родом из детства"! Просто некоторые забывают об этом и начинают стареть до срока...
Malleus Maleficarum - Анастасия Козлова Это стихотворение я написала довольно давно, но вот сейчас прочла "Охота на ведьм" Павленко Натальи, и захотелось ответить ей.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
